Інтерв’ю з довічно ув’язненими жінками стали основою опери

11 квітня на театральному майданчику “Сцена 6” київського Центру Довженка відбудеться прем’єра вистави “ПЕНІТА.опера“.

Вистава стала мистецькою частиною соціального проекту “ДОВІЧНО ВАЖЛИВО“.

Його творці хочуть лобіювати проект закону, який би давав можливість довічно ув’язненим українкам вийти на волю. Наша держава єдина з колишніх радянських республік де залишилось довічне ув’язнення для жінок. Прагнуть розвіяти стереотип про засуджених як про “втрачених” для соціуму особистостей.
Основою лібрето опери стали розповіді ув’язнених Качанівської виправної колонії №54 у Харкові. Їх зібрала драматургиня Тетяна Киценко.

“Ідея проекту “Довічно важливо” виникла приблизно у 2013 році: я збирала матеріал для п’єси про міліцію “Моя міліція мене”, – розповідає Тетяна Киценко. – Від когось із харківських правозахисників почула про 24 жінок, які відбувають довічне ув’язнення у Качанівській колонії. Вже тоді я точно знала, що колись про них напишу.

Тема привабила тим, що вона епічна. У ній нема дна. Це справжній подарунок для сміливого автора.

Це дійсно рідкісне для нашої країни явище: масштабна соціальна вистава. Все це супроводжується великою правозахисною програмою: науково-практичними конференціями, дискусіями, презентаціями правозахисної літератури.

Невеликій організації, навіть із хорошим ім’ям та послужним списком, такий проект навряд чи під силу. Тому “Театральна платформа” реалізує його у партнерстві з European Prison Litigation Network, а також Національною спілкою композиторів, “Київською Камератою”, Харківською правозахисною групою – за підтримки програми Culture Bridges.

Назва вистави походить від терміну “пенітенціарний” – саме так називається виправна система у світі. Penitens в перекладі з латини означає “покаяння”.

Я двічі їздила до колонії та проінтерв’ювала чотирьох жінок, засуджених на довічне ув’язнення. В усіх у вироках – умисні вбивства за обтяжуючих обставин. Найстаршій 57 років. У 2004 році сіла за ґрати учетверте. Тюремний стаж охоплює 38 років. Наймолодшій — 37 років. Це її перша судимість, яку вона відбуває уже дев’ятий рік.

Мотиви злочину виявити складно. Ті, хто дійсно зізнається у вбивствах, кажуть щось на кшталт “перемкнуло”. Дві з чотирьох респонденток опинилися на місці вбивства, бо надто довірилися чоловікам. Одна приїхала в гості до свого чоловіка в чуже місто. На гулянці у друзів розпалилась бійка. Чоловік заставив гостю добити суперника разом з ним. Так жінка стала спільником у вбивстві. Коли кохаємо і потрапляємо у екстремальну ситуацію — можемо скоїти все.

Жанр документальної опери базується на документі в широкому сенсі цього слова. Для створення “ПЕНІТА.опери” ми використали інтерв’ю з довічницями. Римування, ритмізація тексту особисто мені дали можливість його аналізувати, розкладати на складові.

Взагалі головний конфлікт відбувається якраз між головними героїнями та тими, хто знаходиться на свободі і — не хотів, не міг їх почути та зрозуміти. На сцені постійно перебувають два квартети. Перший — Квартет імені Левка Ревуцького, який виконує роль умовного оркестру і хору. Маріана Скрипа (скрипка), Андрій Тучапець (альт), Едуард Скрипа (скрипка), Золтан Алмаші (віолончель)як інструментальний ансамбль підкреслюють текст монологів музикою, резонують з ним. А потім, співаючи і вигукуючи хором — уособлюють агресивний натовп, що засуджує.

Другий квартет на сцені — чотири засуджені. Імена героїнь також позначають інструменти. Це Хороша Скрипка, Погана Скрипка, Альт і Віолончель. Вони розповідають свої історії про життя, смерть, любов, довічне ув’язнення.

По сценографії і костюмах вистава чорно-біла. Єдиний колір, який з’являється у виставі – червоний: символ і кохання, і крові. Одягнені у красиве концертне вбрання, героїні виходять на свою зіркову виставу, під час якої звертаються до людей на свободі.

Дія відбувається на тлі відеоінсталяції — кадрів інтер’єрів колонії.

Завершить виставу фотовиставка Русі Асєєвої. Глядач виходить із зали і — бачить світлини портретів довічниць.

Кожна людина вважає себе хорошою. Проте у всіх є й тіньова сторона. Я пропоную на неї поглянути.
Багато хто каже: “та я б ніколи”. Але всі чотири довічниці, із якими я спілкувалася, теж, мабуть, так колись говорили. Я хочу, аби кожен задумався: як трапилося, що ці люди перетнули межу? Як все це з ними могло статися?

Мова, звичайно, не про виправдання вбивць. А про те, що засуджені – люди. Ми, звичайно, можемо їх сховати подалі, аби не бачити й про них забути, та чи вирішує це проблему? Чи маємо ми право на спрощування, узагальнення, відмахування – коли йдеться про людську долю?

Режисер “ПЕНІТА. Опери” – Максим Голенко. Композитор – Золтан Алмаші. В головних ролях – Ася Середа-Голдун, Лі Берлінська, Тетяна Лавська, Вікторія Ромашко.

З 21 по 26 квітня виставу покажуть в Одесі, Дніпрі.
25 квітня оперу зіграють у Колонії №54, в Харкові.

Автор: Юлія Шкромида
Джерело: Gazeta.Ua

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *