П’єса присвячена подіям Майдану 2014 у Києві і війни на Сході України. Авторка прагне зрозуміти, як війна змінює світ, і, навпаки, як цінності мирного життя впливають на чоловіка-воїна. У п’єсі перетинаються долі спадковго військового Льоші та робітниць художнього музею.
Снайпер Льоша намагається себе переконати, що хоче мирного життя, проте, не знайшовши можливості у ній реалізуватися, йде на війну, вбиває і вмирає сам. Ця жертва на крові трансформує жінок: у пересічних «курках» поступово прокидається милосердя, людяність та вміння любити.
Рвана структура тексту – документальної драми з елементами індійського епосу –передає атмосферу розгубленості та нерозуміння того, що відбувається, поширеного серед мирного населення у перші місяці війни.
У п’єсі війна представлена як явище, де немає хороших і поганих: проведена паралель із подіями, описаними в «Махабхараті».
При написанні тексту використані свідчення протиборчих сторін про війну на Сході України, інтерв’ю з працівниками Національного художнього музею України (які «тримали оборону» під час Майдану 2014 року) та інші документальні матеріали.
П’єса стала переможцем фестивалів «Любимівка» (Москва, 2014 року), «Коронація слова» (Київ, 2015), «Вільний театр» (Лондон – Мінськ, 2016). Поставлена в рамках фестивалю Wilder Osten. Ereignis Ukraine (Магдебург, 2016, режисерка – Олександра Сенчук).
Ролі: чоловічі – 5, жіночі – 4
